Письменник Стефан Цвейг народився у 1881 р. в родині багатого єврейського негоціанта, власника текстильної мануфактури. Заможні підприємці у третьому поколінні, його батьки зуміли створити вдома атмосферу витонченої духовної культури, характерної для віденського бомонду кінця XIX ст. Та от в останній рік століття зачинилися двері гімназії, і Цвейг, тепер уже студент, котрий старанно вивчає романську філологію у Віденському університеті, робить перші кроки назустріч омріяній свободі. Але що таке свобода для молодої людини на початку нового століття? Для Цвейга вона полягала у можливості відвідувати музеї, театри та бібліотеки. Він побував у Лондоні та Парижі, мандрував по Італії та Іспанії, відвідав Індію, Індокитай, США, Кубу, Панаму. Якийсь час мешкав у Швейцарії (1917— 1918), а після закінчення Першої світової війни повернувся до Австрії й оселився поблизу Зальцбурга.
Ерудиція Цвейга й досі захоплює та вражає. Мандруючи, він із рідкісним завзяттям та наполегливістю поповнював свої знання. Відчуття власної обдарованості спонукало його до поетичної творчості, а статки батьків дозволили без зайвого клопоту видати першу книгу. Так побачили світ «Сріберні струни» (1901), видані коштом автора. Цвейг наважився надіслати свою першу збірку своєму кумирові — видатному австрійському поетові P.M. Рільке. Той відповів, надіславши власну книгу. Так почалася дружба, яка тривала аж до смерті Рільке.
Надзвичайна поінформованість Цвейга у всіх напрямах та течіях мистецького життя Європи перших десятиліть XX ст. пояснюється тим, що він не просто читав твори визнаних майстрів, а й підтримував приязні стосунки з такими видатними діячами культури, як Е. Верхарн, Р. Роллан, О. Роден, Т. Манн, З. Фройд, Дж. Джойс.
Такі оповідання Цвайґа, як «Амок», «Сум'яття почуттів», «Шахова новела», здобули світову славу. Новели Цвейга вражають драматизмом, захоплюють незвичайними сюжетами і змушують замислитися над колізіями людських доль. Цвейг невтомно переконує читача у тому, що людське серце надто беззахисне, що пристрасть штовхає людину не лише на подвиги, а й на злочини. Герої Цвейга, зазвичай такі коректні, церемонні і незворушні, раптом потрапляють у вир бунтівних почуттів, що не зважають на усталені суспільні правила.
Цвейг нерідко писав на межі документалістики та мистецтва, створивши захопливі біографічні розповіді про Ф. Магеллана і Марію Стюарт, Еразма Роттердамського й О. де Бальзака. Життєпис Бальзака (1940) — безперечно, найяскравіший твір Цвейга у цьому жанрі. Бальзак в інтерпретації Цвейга — простодушний авантюрист, чарівна потвора, геніальний дилетант. Де бракувало документів, там починала працювати уява письменника. Натомість Цвейг завжди віртуозно поводився з документами, виявляючи у будь-якому листі чи мемуарах очевидця психологічне підгрунтя.
Становище Цвейга наприкінці 30-х pp. було вельми складним: він опинився між «серпом і молотом», з одного боку, та «свастикою» — з іншого. Ось чому таким елегійним настроєм пронизана його остання книга мемуарів: вчорашній світ загинув, а в сучасному світі письменник скрізь почував себе чужинцем. Останні роки життя Цвейга сповнені поневірянь. Він утік із Зальцбурга, тимчасово зупинившись у Лондоні (1935). Проте й в Англії письменник не почувався у безпеці. Він подався до Латинської Америки (1940), якийсь час жив у США (1941), але невдовзі вирішив оселитися у невеликому бразильському місті Петрополісі, розташованому високо в горах.
22 лютого 1942 р. він наклав на себе руки разом із дружиною, прийнявши велику дозу снодійного. Перед смертю подружжя написало 18 листів, зокрема і бразильському уряду із подякою за гостинність. «Я вітаю всіх своїх друзів, — писав Цвейг. — Нехай вони побачать світанкову зорю після довгої ночі! А я надто нетерплячий і йду раніше від них».
Проте смерть письменника була не просто наслідком відчаю. Цвейг покинув цей світ, бо категорично не приймав його, почувався у ньому зайвим.
Немає коментарів:
Дописати коментар