І на тих рушниках доля краю мойого

Під такою назвою 11 серпня 2016 року в читацькій залі ЦДБ відкрилася етнографічна виставка дипломних робіт студентів-випускників Сумського  державного педагогічного університету ім. А.Макаренка. В своїх роботах, виконаних під керівництвом  заслуженого майстра народної творчості, члена Національної спілки майстрів народної творчості Гулей Ольги Володимирівни, студенти намагалися відродити старовинні народні традиції, зокрема – вибійку. Вибійка,вибиванка, мальованка, друкованиця, димка – так називали в Україні тканини з візерунками, який наносили на них узорно різьбленою і змащеною фарбою дошкою. Вибійка  передувала  вишивці, заміняла її. Вибійкові рушники можуть стати  окрасою будь-якого інтер’єру, принести в нього цікавий акцент,зробити його неповторним, Усе це природнє, гармонійне, автентичне, від нього віє  позитивною енергетикою. Можемо ствердити, що ручна народна вибійка – унікальне явище в українському народному мистецтві.

Вибійка існувала з давніх-давен в Україні. У Райковецькому районі Житомирщини археологи знайшли камяний штамп-печатку з ХІ-ХІІ ст., яким вибивали орнамент. Відомо, що у Київський Русі славилися своїми роботами майстри-вибійники Києва, Чернігова, Полтави та інших міст.

 Для робіт використовували лляне та конопляне домашнє ткання, рідше - бавовняні або шовкові тканини фабричного виготовлення. Полотна підбирали гладенького рівномірного ткання, поливали водою, викачували їх "рублем" або "скляним "галом".
Давні дошки були невеликі, з одним мотивом. Згодом почали вирізьблювати на ширших. Бували дошки завширшки як полотно та квадратні для вибивання узорів на хустинах.
Фарби для вибійок виготовляли переважно з природних барвників.

 Найпоширеніші техніки ручного виготовлення вибійкових тканин - зверхнє і кубове вибивання.
Зверхнє вибивання - фарби розтирали на олії з насіння льону чи конопель. Олію довго виварювали, щоб орнаменти відбитки на полотні були чисті, без затіку. Приготовлену фарбу наносили на різьблену дошку, розтирали по всій площині та притискали до туго натягнутої тканини. Вибите полотно розвішували для просушування.

Щоб створити вибійку дво- чи триколірну, використовували для кожного кольору окремі дошки. Спочатку відбивали на полотні один колір, просушували, а потім по черзі інші

Найбільша в Україні колекція вибійкових рушників знаходиться в Полтавських художньому та краєзнавчому музеях.