Майстер трийлеру та жаху

Сті́вен Е́двін Кі́нг — американський письменник, автор більш ніж 200 творів, серед яких понад 40 книг бестселерів у стилях жахи, фентезі, трилер, містика. Також писав під псевдонімом Річард Бахман. Було продано більш ніж 350 млн копій його романів та збірок оповідань. На основі його історій знято низку фільмів, а також намальовані комікси. Нагороджений медаллю «За особливий внесок в американську літературу». 2003 року Національний фонд книг нагородив його медаллю за видатний внесок в американську літературу. Також отримував нагороди за внесок у літературу протягом всієї кар'єри, такі як премії «За внесок у світове Фентезі» (2004), був нагороджений Канадської асоціацією книгопродавців (2007) і званням Великого Магістра від Американських письменників містиків (2007).

Життєпис

Ранні роки. Був єдиною дитиною своїх батьків, які усиновили його брата Девіда за два роки до народження Стівена. У 1949 році батько вийшов по цигарки і не повернувся.

Стівен зростав у бідності, писати почав у сім років, здобув певний досвід роботи журналістом. Після закінчення навчання в коледжі замислювався над тим, чи не піти йому на війну у В'єтнам. Але військові забракували Кінга через велику кількість хвороб. В 1965 в журналі «Комікс ревю» було опубліковано його оповідання «I Was A Teenager Grave Robber»

Прихід слави

З 1966 до 1970 він навчався в університеті штату Мен (University of Maine) в Ороно.

2 січня 1971 р. Стівен Кінг одружився з Табітою Спрюс, з якою познайомився ще в університеті. Того ж року він почав викладати у Хемденській академії, отримуючи $6 400 на рік.

Його дружина фактично зліпила свого чоловіка з його таланту та власної амбітності й наполегливості. Скромний вчитель англійської мови, який до того ж підробляв роботою у пральні, одного разу викинув у кошик для сміття три сторінки списаного тексту. Табіта прочитала зачин (із нього потім постав один із найкращих романів Кінга — «Керрі») і змусила чоловіка дописати книжку. А в березні 1973 року роман придбало видавництво «Даблдей», тоді він отримав 2,5 тис. доларів, що навіть для тих часів було невеликою сумою. Проте з часом за продажі авторських прав роман приніс Кінгу біля 400 тисяч доларів, половина з яких відійшла видавництву. З цієї книги і починається слава Кінга.

Проблеми з алкоголем

Невдовзі після виходу першої книги письменник з родиною перебирається на південь штату Мен до хворої матері. В цей же час починає роботу на книгою «Друге пришестя», що пізніше була перейменована як «Доля Єрусалиму» і перед самим виходом була остаточно названа як «Доля Салему» (опублікована в 1975 році). Мати Кінга помирає до виходу книги в 1974 році від раку матки. Крім того прихід слави, грошей спричинили у письменника проблеми з алкоголем. На ступінь його алкогольної залежності вказує той факт, що при виголошенні прощальної промови на похороні своєї матері він був п'яний.

З 1974 до початку 1990-х Кінг безпробудно пиячив і вживав наркотики. Водночас він також писав книги. На початку 1990-х завдяки дружині, друзям та терапії Стівену Кінгу вдалося подолати тягу до алкоголю та наркотиків.

Автомобільна аварія

19 червня 1999 біля 16:30 на узбіччі дороги № 5 містечка Ловел, штату Мен під час щоденної прогулянки Кінга збиває автомобіль. Письменник зазнав важких поранень. Інцидент трапився через неуважність Кінга та водія мінівена. Кінг ішов і читав книжку, а водій втратив пильність через собаку на задньому сидінні. Відповідно до свідчень очевидців Кінга було збито ззаду, причому водій рухався з не надто великою швидкістю.

Після автокатастрофи він довгий час перебував під спостереженням лікарів і не міг повноцінно працювати. Через деякий час Кінг навіть оголосив, що припинить письменницьку діяльність відразу після завершення роботи над епопеєю«Темна Вежа». Проте з моменту цієї заяви, опублікованої в 2002 році, вийшли ще декілька творів автора:«Уболівальник» (2004), «Хлопець з Колорадо» (2005), «Зона покриття» (2006), «Історія Лізі» (2006) та інші.

Нагороди та відзнаки

У 2003 році Стівен Кінг став лауреатом найвищої премії США в області літератури — медалі «За особливий внесок в американську літературу».

Річард Бахман

Річард Бахман (англ. Richard Bachman) — творчий псевдонім Стівена Кінга, під яким він написав романи «Лють» 1977, «Довга прогулянка» 1979, «Дорожні роботи» 1981, «Людина, що біжить» 1982, «Худнучий» 1984, «Регулятори» 1996 та «Блейз» 2007. Наведені твори, за зізнанням самого автора, відрізняються особливою жорстокістю та психологічним навантаженням. Крім псевдоніму, Кінг навіть вигадав для Річарда Бахмана біографію.

Маґнум опус

Стівен Кінг називає своїм маґнум опусом серію з семи романів Темна Вежа, написані ним між 1970 і 2004. Серія поєднує багато жанрів, включаючи фентезі, наукову фантастику, жахи і елементи вестерну. Романи описують пригоди групи стрільців по дорозі до темної вежі — містичного місця, яке утримує всі світи від руйнування і хаосу. Окрім цих семи книг персонажі з Темної вежі зустрічаються в інших творах автора. Після завершення серії на світ почали з'являтися комікси передісторії, комп'ютерна гра «Дискордія», планують зняти фільм.

Співпраця

Стівен Кінг є фанатом рок-гурту AC/DC, які зробили саундтрек до його фільму "Максимальне прикорення" (1986)

Стівен Кінг грав на гітарі в рок-гурті Rock Bottom Remainders з іншими відомими письменниками, як-от Дейв Баррі, Емі Тан та іншими. Кінг порівнював свій гурт з книгою, яка не продається добре і різко впала в ціні для забезпечення швидкого продажу. Їхній девіз "Ми граємо музику, а Metallica пише романи".

Острів доктора Веллса

Народився 21 вересня 1866 в Бромлі, передмісті Лондона. Його батько був крамарем і професійним гравцем в крикет, мати – економкою. Спочатку навчався в класичній школі Мідхерст.

Освіту здобув в Кінгс-коледжі Лондонського університету, який закінчив у 1888 році. Навчаючись він потрапив до лабораторії Гекслі, де ним зацікавився послідовник Чарльза Дарвіна. Він здобув ґрунтовну освіту і до 1891 року отримав два вчених звання з біології, з 1942 року доктор біології.

Після учнівства в торговця мануфактурою і роботи в аптеці побував вчителем у школі, викладачем точних наук і помічником у Томаса Хакслі. У 1893 році професійно зайнявся журналістикою. Згодом у нього виникла ідея створення циклу науково-фантастичних романів.

Веллс став відомим завдяки його першій роботі – «Машина часу» в 1895 році. Незабаром після опублікування цієї книги, Веллс написав такі: «Острів доктора Моро» (1895); «Людина-невидимка» (1897), і найбільш відому його роботу: «Війна Світів» (1898).

З 1903 по 1909 рік Веллс входив до Фабіанскької спільноти, яка виступала за обережність і поступовість в політиці, науці та суспільному житті.

Між 1924 і 1933 роками Веллс мешкав головним чином у Франції. З 1934 по 1946 рік він був міжнародним президентом ПЕН.

Веллс мешкав у Лондоні і на Рив’єрі, часто виступав з лекціями і багато подорожував.

Був двічі одружений: з 1891 по 1895 рр. на Ізабеллі Мері Веллс (розлучилися), а з 1895 по 1928 рр. – На Емі Кетрін Веллс (вдівоцтві Роббінс, померла від раку). У другому шлюбі народилося двоє синів.

У 1920 році Веллс познайомився з Марією Ігнатіївною Закревською-Будберг (є привід вважати її агентом НКВД), яка стала його кoхaнкoю. Зв’язок відновився в 1933 році в Лондоні, куди вона емігрувала після розставання з Горьким. Близькі стосунки М. Будберг з Веллсом тривали до самої смерті письменника, він просив її вийти за нього заміж, але вона рішуче відкинула цю пропозицію.

Веллс помер 13 серпня 1946 року в своєму будинку від ускладнень важких проблем з обміном речовин.

Куточок у бібліотеці

Бібліотека - це не тільки місце зберігання книг, а і приємно проведений вільний час. Якщо на вулиці дощ, чи просто є бажання відпочити, ви можете завітати до нас та провести свій свій час у затишному куточку. На згадку також зробити яскраву світлину. Ми з радістю чекаємо на вас!

Україна, що вражає

Багато хто любить мандрувати, каже, що хоче відправитися за кордон, мріє побачити Пізанську вежу чи Єгипетські піраміди. А чи багато ми знаємо про нашу Україну, про її таємничі та захоплюючі куточки?! Чи багато з нас знає, що в українському містечку Рахів знаходиться географічний центр Європи? Чи навіть те, що найдовшим музикальним інструментом в світі є карпатська трембіта. А які у нас загадкові замки та фортеці!

Книжкова поличка "Україна, що вражає", що розміщена в бібліотеці, пропонує користувачам поринути в світ історії та архітектури різних куточків нашої країни.

Закоханий у море

Ось і закінчився іще один сезон, коли замість милуватися кримськими краєвидами, пірнати зі скель у море і вдихати солонувато-ялівцевий аромат кримського вітру, нам лишається лише згадувати про те, яким ми його пам'ятаємо, і сподіватися, що невдовзі він знову стане вільним від чужинців.

Крим в серці і думках багатьох видатних людей. Одним серед таких закоханих є Іван Айвазовський. Це кохання відображається в його роботах.

В бібліотеці розміщено книжкову поличку "Закоханий у море", що продовжує знайомити користувачів з Кримом, його історією та традиціями, літературою та природою.

Соловей України

Мико́ла Льво́вич Нагнибіда́ — український поет, перекладач із словацької та білоруської літератури.

Заслужений працівник культури Білорусі.

Народився 7 вересня (20 вересня) 1911 в селі Попівці (тепер Смирнове Куйбишевського району, Запорізької області) в родині сільського фельдшера.

Працював на заводах, новобудовах «Дніпрогесу», де почав поетичну творчість. Навчався у Комуністичному інституті журналістики (Харків), Київському педагогічному інституті.

Учасник Другої світової війни. Журналіст фронтових газет.

Жив у Києві. Помер 16 вересня 1985 року. Похований на Байковому кладовищі (ділянка №50). Автори надгробного пам’ятника — скульптор В. Міненко та архітектор П. Коптєв.

Творчість

Перша збірка «Дніпровська весна» (1932). До поч. війни видав зб. віршів «Зерна» (1933), «Дніпроград» (1937). Згодом до 1984 року побачило світ ще 21 збірка віршів, поем, балад. Серед іншого написав також вірш «Севастополю» (1967). Проте в історію літератури увійде не оригінальною, а перекладацькою творчістю. Н. — один із найвизначншіних і найплідніших перекладачів білоруської поезії (зокрема Я. Купали, удостоєний звання заслуженого працівника культури Білорусі (1974).

На початку 1990-их особистість поета стала символом хворобливої графоманії, так що Н. заслужив на іронічну згадку в романі Ю. Андруховича «Рекреації»: «…в певному розумінні поет Микола Нагнибіда вічно живий і всюдисущий, як Крішна».

Один із небагатьох перекладачів словацького поета Людовита Штура.

22 вересня - День партизанської слави в Україні.

День партизанської слави України щороку відзначається 22 вересня. Це свято створене, щоб не забувати українських військових, які билися з фашистськими окупантами. Дату свята, до речі, обрано не випадково. Саме 22 вересня вважається початком підпільно-партизанського руху в Україні. Це свято було засновано у 2001 році з метою підтримки ветеранів війни та всенародного вшанування подвигу партизанів і підпільників у період Другої світової війни 1939-1945 , а також у пам’ять про них.

Варто трохи заглибитись в історію, щоб зрозуміти, наскільки День партизанської слави України важливий для нашої країни. Під час війни на території нашої країни налічувалося більше 1 мільйона людей, які були учасниками партизанського руху. Всі вони входили більше, ніж у 6200 партизанських загонів, і наносили дуже болючі удари військам ворога.

Звичайно, багатьом цікаво, як же партизани виживали в лісі, особливо взимку, коли мало того, що холодно, так і їжі дістати ніде. Але, як згадують, ветерани війни, дуже сильно допомагали селяни, які носили одяг і продовольство й інші необхідні для життя речі. Все це показує, наскільки важливе дня нас таке свято, як День партизанської слави України.

Вже після закінчення війни було нагороджено понад 200 тисяч партизанів, 223 з них отримали звання Героя Радянського Союзу. Тому не дивно, що в День партизанської слави України проходить досить багато різних пам’ятних заходів, де вшановують і віддають данину поваги тим, хто вже помер. Так само, проходить безліч акцій, на підтримку ще живих ветеранів.

Пропонуємо до уваги наших користувачів виставку-пам'ять "Партизанські верстви", на якій представлені художні і документальні твори, присвячені партизанському руху в Україні 1941-1945 років.

Морський вовк літератури

Британський поет і прозаїк сер Вільям Джералд Голдінг - глибокий, самобутній автор, в філософських книгах-притчах якого відображений надзвичайно песимістичний погляд на людську природу і моральний стан нинішньої цивілізації. Купити книги Вільяма Голдінга необхідно тим, кому близькі думки про духовне падіння і моральне зубожіння людства, оскільки ця тема червоною ниткою проходить через усю творчість Вільяма Голдінга (від ранніх віршів до зрілих повістей і романів). Напевно, тому до його книг критика ставиться неоднозначно, що не завадило письменнику стати нобелівським лауреатом і прижиттєвим класиком не тільки англійської, але і світової літератури.

Коротка біографія

Письменник з'явився на світ ранньої осені 1911 року в невеликому містечку англійського графства Корнуолл. Походив із забезпеченої сім'ї. Батько викладав природничі науки і сподівався, що син піде по його стопах, тим більше що у хлопчика були математичні здібності. Однак, крім математики, Вільям любив книги і цікавився історією Стародавнього світу. Тому, провчившись два роки на природничо-науковому факультеті коледжу, перевівся на відділення англійської мови і літератури, яке закінчив у 1934 році. У роки навчання писав вірші, збірник яких побачив світ завдяки другу автора, який таємно відправив його роботи до видавництва. Отримавши диплом, працював викладачем англійської філології в школі, підробляв у притулку для бездомних, писав п'єси. Під час Другої світової війни служив на флоті. Пережите в ці роки позначилося на книгах як уявлення про звіриний початок людської природи. За майже 40 років творчої діяльності письменник видав дві збірки оповідань («Бог-скорпіон» і «Рухома мішень») і дюжину романів, перший з яких став бестселером і прославив ім'я автора на весь світ. 1983 року Голдінгу було присуджено Нобелівську премію з літератури, 1988 року отримав рицарське звання. Помер влітку 1993 року від обширного інфаркту.

Філософія всіх книг Вільяма Голдінга

Про літературну спадщину письменника до сих пір ведуться суперечки. Відгуки про книги Вільяма Голдіна неоднозначні. Досить сказати, що при присудженні Нобелівської премії один з експертів відмовився голосувати за його кандидатуру. Виною тому песимізм автора, його переконаність, що людство уражено хворобою «звіринності», яка лише злегка приглушена нальотом цивілізованості і при найменшій можливості проривається назовні, змушуючи людей творити один з одним страшні речі. Ця думка - наскрізна в книгах Голдінга. У повну силу вона прозвучала вже в першому опублікованому романі письменника - «Володарі мух», визнаному, хоча і не відразу, літературному шедеврі сучасності. А потім на різні лади звучала в «Спадкоємцях», «Злодюжці Мартіні», «Вільному падінні», «Шпилі», «Піраміді» та інших книгах. Письменник невпинно говорив про «пітьму світу» і «пітьму серця людського», намагаючись уберегти людей від падіння в безодню бездуховності. Замовити твори Вільяма Голдінга можна в інтернет-магазині Yakaboo. Ми доставимо замовлення в будь-який регіон України.

Письменники Європи - світу

Європейська література настільки багата видатними письменниками та поетами, що навряд чи знайдеться така людина, яка за своє життя не прочитала б жодного твору. У творах митців можна пройти крізь багато століть і літературних епох, рухаючись від міфології давнього світу, до творів сучасної літератури. Літературні творці торкаються в своїх творах таких тем, як лицемірство, нерішучість, хабарництво, а також таких високих почуттів, як кохання, відданість та рішучість. Читаючи такі твори, людина може зробити з них відповідні висновки, почерпнути корисні поради, які зможе втілити в життя. Твори великих класиків приносять величезну користь читачам, допомагають в розумінні життєвих ситуацій, розширюють кругозір, знайомлять з історичними фактами та подіями.

В бібліотеці представлено книжкову виставку "Письменники Європи - світу", що знайомить користувачів з широким колом творів для дітей літературних митців Європи.

БІОГРАФ НАШОГО НАРОДУ

«Для Івана Корсака кожен історичний факт – на вагу золота. Окрім цього, в Івана Корсака є те, чого немає в багатьох інших, хто тремтить над кунсткамерами, де зібрані факти. Він вміє писати, прекрасно вміє писати, у нього своя інтонація, пластика, він уміє взагалі вигадливо вибудувати оповідь свою». Михайло Слабошпицький

Народився Іван Корсак 15 вересня 1946 року у смт.Заболоття Ратнівського р-ну Волинської обл. Освіта агрономічна та журналістська.

Освіта

Навчаючись у Заболоттівській середній школі, вперше пробував писати, як поетичні рядки так і прозу.

Після закінчення школи вступив на агрономічний факультет Української сільськогосподарської академії, де навчався до 1969 р., одночасно працюючи робітником Заболоттівського деревообробного заводу.

У 1973 р. вступив на перший курс відділення журналістики ВПШ при ЦК КПУ. Навчався стаціонарно, співпрацював з українським телебаченням і радіо, готував репортажі.

Кар`єра

Весною 1966 р. прийшов працювати кореспондентом у ратнівську районну газету. Вів сільськогосподарську тему.

З грудня 1968 р. працював у старовижівській газеті «Сільські новини».

У 1975 р. очолив районну газету Камінь-Каширщини «Радянське життя».

Особливо напруженим був період, який характеризувався демократичними змінами в суспільстві. В цей час газета стала фактично органом Народного Руху. Сам Іван Корсак, активний учасник тих подій, часто виступав на мітингах, зустрічах. Численні зустрічі з Д.Павличком, В.Яворівським, І.Драчем додавали впевненості, що преса на Волині має бути відкритою і вільною, що потрібно дати свободу слова волинянам.

У 1990 р. І.Ф.Корсак став редактором газети Луцької міської ради «Народна трибуна» (1990–1995), перше число якої вийшло 30 серпня 1990 р., а вже з 1991 р. газета виходить двічі на тиждень. Її тираж досягнув 20000 примірників.

27 грудня 1996 р. вийшов перший номер правонаступниці «Народної трибуни» – газети «Сім’я і дім», шеф редактором якої до 2014 р. був І.Корсак. Працював редактором однойменного радіо «Сім’я і дім».

Депутатська діяльність

Депутат Волинської обласної ради кількох скликань, у п`ятій каденції – голова постійної комісії з питань культури, духовності і ЗМІ.

Нагороди та відзнаки

Лауреат премії імені В’ячеслава Чорновола 2007 р. (за книгу «Гетьманич Орлик»), премії імені Агатангела Кримського (за книгу «Імена твої, Україно», 2008 р. ), Міжнародної літературної премії імені Гоголя («Тріумф», 2008 р.).

Нагороджений Почесною грамотою Кабінету Міністрів України, орденом Архистратига Михаїла.

Заслужений журналіст України.

Почесний громадянин міст Луцька і Каменя-Каширського.

Помер 7 грудня 2017 р.

Королева детективу

"Ця жінка заробила на вбивствах більше, ніж будь-яка інша, включаючи Лукрецію Борджиа." - Вінстон Черчилль про Агату Крісті.

Агата Мері Кларисса Міллер народилася 15 вересня 1890 в англійському місті Торки, графство Девон. Виросла в заможній родині, першу освіту здобула вдома.

Під час Першої світової війни Агата працювала медсестрою в госпіталі. Пізніше також працювала фармацевтом в аптеці, що відбилося згодом на її творчості: всього 83 злочини в її творах були здійснені за допомогою отруєння.

У 1914 році Агата Крісті вийшла заміж на Різдвоза полковника Арчибальда Крісті. У них народилася дочка — Розалінда. Цей період став початком творчого шляху Агати Крісті. У 1920 році був опублікований перший роман Крісті, «Загадкова пригода в Стайлзі».

У 1926 році Агата і Арчибальд розходяться, офіційно їх розлучать в 1928 році.

У 1930 році, подорожуючи по Іраку, на розкопках в Урі вона познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком — археологом Максом Маллоуеном. Він був молодшим від неї на 15 років.

У 1956 році Агата Крісті була нагороджена орденом Британської Імперії, а в 1971 році за досягнення в галузі літератури Агата Крісті була визнана гідною звання Кавалердама ордена Британської Імперії, власниці якого також здобувають дворянський титул «дама», що вживається перед іменем.

Детективні романи виявилися дуже успішними, а до 1958 року Агата Крісті навіть очолила Детективний клуб. Серед відомих творів Агати Крісті – «Десять негренят» , 16 п’єс (одні з кращих – «Мишоловка», «Свідок звинувачення»).

У період з 1971 по 1974 роки здоров’я Крісті стало погіршуватися, але попри це вона продовжувала писати.

У 1975 році, коли вона стала немічною, Крісті передала всі права на свою найуспішнішу п’єсу «Мишоловка» своєму онукові.

Письменниця померла 12 січня 1976 року в місті Воллінгфорд, Оксфордшир після короткої застуди, і була похована в селі Чолсі.

Лоцман історичних, авантюрних та соціально-критичних романів

Майбутній американський письменник з’явився на світ в 1879 році в місті Берлінгтон (штат Нью-Джерсі) в сім’ї хлібороба. Його батьки були заможними і змогли дати синові гідну освіту: спочатку він навчався у місцевій школі, а згодом відправили в Єльський коледж.

Але навчання в коледжі не дуже припало до душі юному Куперу і в 17 років він йде на морську службу. Спочатку Джеймс служив моряком на торговому кораблі, після на військовому. Майбутній письменник плавав по Великим Озерам, Атлантичному океану. Під час подорожей Фенімор відкрив для себе світ, набрався життєвого досвіду. У 1810 році помирає батько Джеймса, і він завершив свою морську кар’єру, отримавши в спадок пристойний на той час спадок. Через рік Фенімор Купер одружується і починає вести осілий спосіб життя, оселившись в містечку Скарсдейл. У 1821 році він написав свій перший твір «Обережність».

Продовжуючи літературну діяльність, письменник написав патріотичний роман «Шпигун», в якому висловив інтерес до війни за незалежність, що проходила в Америці. Його книги швидко стали популярними в усьому світі. Джеймс в 1826 році відправляється в «літературне турне» по Європі. Тривалий час він проживав у Франції і Італії, цікавлячись Старим і Новим Світом. В Європі романіст написав романи на морську тематику – «Морська чарівниця», «Червоний корсар», а також захоплюючу середньовічну трилогію «Кат», «Гейденмауер», «Браво».

Після 7 років, проведених в Європі, Фенімор Купер повертається в Америку і спостерігає таку картину: промисловий переворот знищив патріархальні відносини в суспільстві, а в мисленні людей головним пріоритетом стали гроші. Письменник назвав це явище моральним затемненням і намагався закликати співгромадян до боротьби з перекрученою моральністю. Але американські буржуа закинули Куперу звинувачення в зарозумілості, відсутності патріотизму і літературного таланту.

Після такого фіаско письменник усамітнюється в селищі Куперстаун, продовжуючи писати історичні та публіцистичні романи про місто Нью-Йорку і військово-морський флот США. Письменник помер у вересні 1851 року.

Фенімор Купер цікаві факти:

У 1811 році Купер одружився на француженці Делане. Вона любила читати книги. За легендою, Джеймс читав своїй дружині роман вголос і зронив фразу, що може написати і сам не гірше. Делана посперечалася з чоловіком на цей рахунок. І Фенімор через кілька тижнів написав роман під назвою «Обережність».

Батьки Джеймса Купера були фінансово забезпеченими людьми в суспільстві і мали високе положення. Вони жили у великому будинку з назвою Отсего Холл. Тому синові вони дали кращу освіту.

Перший роман автора «Обережність» був опублікований анонімно.

Він був 12-ю дитиною з 13-ти в сім’ї. У самого Купера було 7 дітей, з яких 2-е померли в ранньому віці.

У 1826 році Джеймс взяв подвійне прізвище Фенімор-Купер на честь родичів по материнській лінії. Згодом у прізвищі зник дефіс.

Роман «Останній з могікан» вважається шедевром.

У 13 років автор був зарахований в Єльський університет. На третьому курсі Купер був виключений через деякі трюки. Він підірвав двері одного учня і прив’язав в кімнаті для читання осла.

Пристрасний захисник рідної мови

Народився Борис Харчук 13 вересня 1931 року в селі Лозах (Збаразький район Тернопільської області) в селянській родині. Після закінчення школи в 1950 навчався в Учительському інституті у Кременці, звідки перевівся в Полтаву.

У 1954 році закінчив історико-філологічний факультет Полтавського педагогічного інституту ім. В. Короленка, пізніше Вищі літературні курси в Москві. Працював науковим співробітником літературно-меморіального музею І. П. Котляревського, журналістом, був завідуючим сектором преси ЦК ЛКСМ України.

Його дебютний твір – автобіографічна повість “Йосип з гроша здачі” (1957).

У 1960 році став першим редактором українського дитячого журналу «Малятко», пізніше – був відповідальним секретарем журналу «Знання та праця». Потім повністю присвятив себе творчій роботі.

У 1968 р був в числі підписавших Лист-протест 139 на ім’я Леоніда Брежнєва, Олексія Косигіна і Миколи Підгорного з вимогою припинити практику протизаконних політичних судових процесів.

Жив в Києві. Помер від інфаркту в Ризі 16 січня 1988.

Борис Харчук: твори:

романи:

«Волинь» (у чотирьох томах, 1959—1965; друга редакція 1988),

«Місяць над майданом» (1970; друга назва «Майдан»),

«Хліб насущний» (1976),

«Кревняки» (1984);

оповідання:

«Йосип з гроша здачі» (1957),

«Планетник» (1958),

«З роздоріжжя» (1958),

«Станція “Настуся”» (1965),

«Закам’янілий вогонь» (1966),

«Зазимки і весни» (1967),

«Неслава» (1968),

«Горохове чудо» (1969),

«Помста» (1970),

«Материнська любов» (1972),

«Школа» (1979),

«Невловиме літо» (1981),

«Облава» (1981),

«Подорож до зубра» (1986).

Містер дитячий казкар

Народився у Лландаффі, Кардіфф, (Уельс) 13 вересня 1916 року. Його батьки були норвежцями, сам Роальд названий на честь мандрівника і дослідника Руаля Амундсена, національного героя Норвегії в той час.

У 1920 році, у віці 3 років, він втратив свою старшу сестру, а потім і батька, протягом декількох тижнів. Після цього його мати вирішила переїхати в Англію. Після смерті батька Роальда, матері довелося самій виховувати шістьох дітей.

Коли Роальду виповнилося сім, мати відправила його вчитися в Кафедральну школу Ллендаффі, де він і провів два роки. Однак жорстоке поводження з дітьми з боку директора школи змушує Софі перевести хлопчика в інтернат Св. Петра в Уестон-Сьюпер-Мері, де він навчався до 13 років.

У 1929, коли Роальду виповнилося 13, сім’я переїхала в Кент. Даль продовжив навчання в школі Рептоне (графство Дербішир). Рептон виявився ще гіршим, ніж школа Св. Петра. Пануючі в Рептоні звичаї і порядки будуть описані Далем в оповіданні «Фокслі-Скакун».

В підлітковому віці працював на шоколадній фабриці “Кедбері”

Відразу після закінчення пансіону Роальд взяв участь в експедиції за Полярне коло, на острів Шпіцберген.

В університет вирішив не вступати і в 1933 році влаштувався на роботу в компанію «Шелл». У двадцять років він поїхав в якості співробітника «Шелл» – в Східну Африку, в Танганьїку (нині Танзанія).

Найпершим твором Дала було «Падіння над Лівією», яке зараз відоме за назвою «Шматок торта». За цю історію «Вечірня суботня газета» заплатила йому 900 доларів. Це стало початком його кар’єри.

Під час Другої світової війни вступив до королівських віськово-повітряних військ – на службу льотчиком–винищувачем в Найробі (Кенія). Воював з фашистськими асами в небі над Лівією, Сирією, Грецією. Війну Роальд закінчив полковником.

У роки війни Даль опублікував свою першу повість «Гремліни» (1943). За цією повістю згодом був поставлений гучний однойменний фільм (1984).

Після війни Даль цілком присвятив себе творчості: писав оповідання, повісті, п’єси, як для дорослих, так і для дітей.

На початку 1950-х Даль перебирається в Нью-Йорк і починає періодично видаватися в «The New Yorker» і у Кольера, входить в світ знаменитостей. На одній вечірці в 1951 році він зустрічає молоду зірку Голлівуду Патрицію Ніл, з якою одружується в 1953 році (у них було п’ятеро дітей – Олівія, Тесса, Тео, Офелія і Люсі).

Однак в 1983 році Роальд і Патриція розлучилися, і пізніше в тому ж році Даль одружився на Фелісіті Д’Абро, з якою прожив до кінця життя.

Книгу «Джеймс і гігантський персик» (1961) Роальд Даль писав для своїх дітей і не збирався публікувати її, поки родина не вмовила його віднести рукопис до редакції. Після величезного успіху цієї книги Даль продовжив писати дитячі книги ( «Чарлі і шоколадна фабрика», «Матильда»).

Роальд Даль також написав дві автобіографічні книги «Хлопчик» ( «Boy») про ранні роки життя і «Польоти поодинці» ( «Gоing sоlo») про його роботу в Африці та участь у Другій світовій війні.

Роальд Даль помер 23 листопада 1990 року в віці 74 років в Оксфорді (Англія).

Фантастичний” львів’янин

Станіслав Лем (пол. Stanisław Lem). Народився 12 вересня 1921 року у Львові (Польща) - помер 27 березня 2006 року о Кракові (Польща). Польський письменник, філософ, фантаст, сатирик і футуролог. Його книги перекладені на 41 мову, продано більше 30 млн екземплярів. Автор фундаментального філософського праці «Сума технології», в якому передбачив створення віртуальної реальності, штучного інтелекту, а також розвинув ідеї Автоеволюція людини, створення штучних світів і багато інших. Станіслав Лем народився в родині лікаря-отоларинголога Самуїла Лема і Сабіни Воллер. Двоюрідний брат поета Мар'яна Хемара. Сім'я жила в будинку № 4 по Брайеровской вулиці. Навчався в гімназії імені Кароля Шайнохи у Львові. Вивчав медицину в Львівському університеті, коли почалася Друга світова війна. Незважаючи на єврейське походження, у воєнні роки родині вдалося уникнути депортації в гетто завдяки підробленим документам (всі інші близькі родичі сім'ї Лема, що були тоді в Польщі, загинули). Під час німецької окупації Лем працював автомеханіком і зварником, беручи участь в групі опору нацистам. У 1946 році Лем репатріювався з території, що стала частиною СРСР, до Кракова і почав вивчати медицину в Ягеллонському університеті. Після закінчення навчання в 1948 році відмовився здавати випускні іспити, не бажаючи ставати військовим лікарем, і отримав всього лише сертифікат, що закінчив курс навчання. Він працював асистентом професора Мечислава Хойновського в «науковедческой гуртку» («Кружок», був коректором всієї зарубіжної наукової літератури, яка видходила тоді в Польщі). Розповіді Лем почав писати у вільний час з метою заробітку додаткових коштів для існування в важкий післявоєнний час. Вперше його твори були опубліковані в 1946 році. Пізніше це захоплення переросло в основне заняття, що відсунула на другий план роботу в медицині. У 1948-1950 роках працював також молодшим асистентом в анатомічному театрі при університеті. Перший літературний успіх прийшов до Лема після публікації роману «Астронавти» в 1951 році. Роман неодноразово публікувався за кордоном. У 1953 році одружився на Барбарі Лесьняк, яка працювала лікарем-рентгенологом. 14 березня 1968 року в них народився син Томаш. У 1973 році Лем був удостоєний почесного членства в американській організації письменників-фантастів SFWA (засновник премії «Х'юго»), з якої був виключений в 1976 році за критику американської науково-фантастичної літератури, яку він називав кітчем, звинувачував в поганій продуманості, бідному стилі і надмірній зацікавленості в прибутку на шкоду новим ідеям і літературним формам. Пізніше, після протестів з боку Урсули Ле Гуїн і ряду інших своїх членів, SFWA запропонувала йому звичайне членство, яке Лем відхилив. У ПНР Лем симпатизував дисидентському рухові, примикав до організації опозиційних інтелектуалів Польське незалежне угоду. У 1981 році Лем отримав почесну вчену ступінь Вроцлавського Технологічного університету, а пізніше - Опольського, Львівського і Ягеллонського університетів. Почесний доктор Львівського медичного університету. У 1997 році Станіслав Лем став почесним жителем Кракова. Помер 27 березня 2006 року о Кракові у віці 84 років після тривалої хвороби серця. Був похований на Сальваторском кладовищі. Детальніше про історію життя і творчий шлях Станіслава Лема можна прочитати в його автобіографічному творі «Моє життя» і романі про львівський дитинстві «Високий замок», а також в серії інтерв'ю, опублікованих під назвою «Так говорив ... Лем".