І БАГАТА, І ЧУДОВА
( Літературна радіо сторінка)
9 листопада –
День української
писемності та мови
В листопаді 1997 р. був виданий указ Президента України
«Про День української писемності та мови».
В ньому сказано про
те, що за ініціативою громадських організацій та з урахуванням важливої
ролі української мови в консолідації
українського суспільства встановлено в Україні День української писемності та
мови, який відзначається щорічно 9 листопада в день вшанування пам'яті
Преподобного Нестора-Літописця.
Це робиться для того, щоб
привернути увагу до історії української книги і до сучасних її проблем.
Віхами історичного
розвитку культури освіти книжкової справи в Україні безумовно є видатні пам’ятки
українського народу, такі як «Реймське» Євангеліє, вивезене до Франції дочкою
київського князя Ярослава Мудрого Анною,
«Остромирове Євагіліє», що вважається найдавнішою і точно датованою
пам’яткою рукописного мистецтва, «Київський Псалтир».
Мова – це не просто спосіб
спілкування, а щось більш значуще. Мова – це всі глибинні пласти духовного
життя народу, його історична пам'ять, найцінніше надбання віків, мова – це ще й
музика, мелодика, барви буття, сучасна художня інтелектуальна і мислительська діяльність народу, - говорив О.
Олесь.
Одна вона у нас така – Уся
співуча і дзвінка, Уся плакуча і гримуча Хоч без лаврового вінка, - писав Т.
Шевченко.
Коли забув ти рідну мову, Яка б та мова не
була – Ти втратив корінь і основу Ти
обчухрав себе дотла, - так сказав А. Білоус.
Українська мова – державна
мова України. Вона також є рідною мовою українців, які проживають за межами
України: у Росії, Білорусі, Казахстані, Польщі, Словаччині, Румунії, Канаді,
США, Австралії та інших країнах. Українською мовою розмовляє близько 45 мільйонів людей і вона входить до другого
десятка найпоширеніших мов світу.
Генеалогічно українська
мова належить до індоєвропейської мовної сімї. Спільно з російською і
білоруською мовами вона входить до східнослов’янської підгрупи словянської групи мов.
Безперервність історичного
розвитку етносу на українських землях від середини І тис. н.е. до нашого часу
може свідчити про те, що після розпаду праслов’янської мовної спільності в
цьому ареалі почав формуватися український етнос і відповідно – українська
мова. Вона перейняла від
праслов’янської значний
специфічний лексичний фонд і чимало фонетичних та граматичних (насамперед,
морфологічних) рис, які в інших словянських мовах замінилися новими, а в
українській мові вони склали найдавнішу групу мовних особливостей.
Разом з християнством до Київської Русі прийшла старослов’янська (або
церковнословянська) мова, створена на базі давньоболгарських діалектів Кирилом і Мефодієм (одних з перших словянських
культурних діячів). Нею писалися релігійні та офіційні тексти. Старословянська
мова довгий час виконувала функції писемної мови.
З 14 по 18 ст. на теренах
України побутувала староукраїнська мова,
яка активно використовувалася як писемна. Поява новоукраїнської мови, яка
згодом стала сучасною літературною, датується 19 ст. Її зачинателем вважається
письменник І. Котляревський, а основоположником – Т.Шевченко. В основі сучасної
літературної мови лежить система полтавсько-наддніпрянських говірок.
Питання походження
словянської писемності залишається досі остаточно не з’ясованим. Але однозначно
визнано факт її існування ще до Хрещення Русі. Про це маємо декілька свідчень у
стародавніх літописах.
Рідна мова, єдина любове!
Чую пісню твою молоду.
Надивляюсь на диво бузкове
У провіснім ранковім саду!
Грає майво росою на
стеблах,
Серед поля дзвенять голоси.
Рідна мово, росту я крізь
тебе
У розповні земної краси.
Мові складали хорали і
сучасні письменники, бо усвідомлювали: нам треба голосу Тараса, оскільки нова
дійсність розкриває нові грані буття людини і народу.
П. Тичина вважав: поет
повинен розкрити все людству і правду, проблеми нового суспільства, і нову
сутність мови.
Бо то не просто мова, звуки,
Не словникові холодини –
В них чути труд, і піт, і муки,
Чуття єдиної родини.
В них ліс шумить і пахне квітка,
Хвилюють радощі народні.
Одна в них спільна чути нитка
Від давнини і до сьогодні.
«Як парость виноградної
лози, плекайте мову!»,- закликав Максим Рильський. Він щедро висіяв добірні
зерна свого поетичного слова на ниву української літературної мови. І вони
проросли в ній, збагативши словник, розширивши палітри значень, висловивши
красу мови у синтаксичних оповідних медитаціях.
Сучасна українська мова –
не тільки найуніверсальніша форма вираження менталітету нації, її долі,
характеру і культури, а й один з найфундаментальніших факторів розвитку
матеріальної і духовної культури народу.
Тому українська мова внаслідок історичного волевияву мільйонів стає мовою сімї
і держави, освіти й виробництва, науки й культури, мистецтва і
національної церкви, а в зв’язку з цим –
міра володіння нею є мірою духовності, культури, гуманістично-державного
мислення нашого сучасника.
До цієї визначної події в бібліотеці організована
книжкова виставка « Мова, наша мова – пісня стоголоса», а також підготовлена
літературна година-гра « Мова українська – знайома незнайомка».
Немає коментарів:
Дописати коментар