Петро Панч (Петро Йосипович Панченко) (1891-1978)
Петро Панч — новеліст, повістяр і романіст, автор творів для дітей. Свої перші твори опублікував тоді, коли йому було тридцять років, коли мав за плечима життєвий досвід.
Народився він 4 липня 1891 року в місті Валках на Харківщині в родині майстра-колісника.
З п'ятнадцяти років, після двокласної школи, Петро пішов працювати. Спершу служив у Народному домі, переписував папери і розносив пакети, а згодом — писарчуком в агента земського страхування. Сімнадцятирічним юнаком Панч уперше залишає рідну домівку і їде до Харкова шукати долі. Тут його взяли на посаду писарчука до канцелярії Інституту шляхетних дівчат. У Харкові Петро Панч потрапляє в коло студентської молоді. Він відвідує загальноосвітні курси, дуже багато читає. Проте згодом залишає місто і вступає до Полтавського землемірного училища, одразу після закінчення якого у 1915 році був мобілізований в армію. Він навчається на прискорених курсах в Одеському артилерійському училищі, дістає офіцерське звання прапорщика артилерії таі опиняється на фронті Першої світової війни.
Восени 1921 року Петро Панч демобілізувався і приїхав у рідні Валки, де працював землеміром. На цей час припадає і початок літературної діяльності Панча.
Справжнє прізвище письменника — Панченко. Та коли на сторінках періодичних видань почали з'являтися його перші нариси, оповідання, фейлетони, „житні етюди”, підписані вони були „Максим Отава”. Під матеріалами ж, що Петро Панченко після повернення з фронтів Першої світової подавав до газети свого рідного містечка Валки („Незаможник”), що на Харківщині, він підписався „П. Пан”. Та редактор уникнув такого сміливого та дещо негативно забарвленого на той час прізвища й своєю рукою додав одну літеру. Петро Панченко став Панчем.
До Харкова Петро Йосипович приїхав уже з багажем. Одна за одною виходять його книжки „Там, де верби над ставом”, „Гнізда старі” (1923), „Поза життям” (1924), „Солом'яний дим” (1925), „Мишачі нори” (1926), збірка повістей „Голубі ешелони” (1928) тощо.
У цей час Панч належав до літературних угруповань „Плуг”, ВАПЛІТЕ, ВУСПП. З 1949 по 1953 рік письменник був головою правління Харківської організації Спілки письменників, а в 1966-1969 роках — секретарем правління Спілки письменників України.
Робота у творчих спілках, літературних об'єднаннях не заважала реалізації себе як майстра змалювання правдивих картин життя. Мистецький доробок письменника цих років — книги оповідань „Рідна земля”, „Гнів матері”, книги фейлетонів „Зозуля”, „Кортить курці просо”. 1935 року вийшов перший роман Панча під назвою „Облога ночі”. 1954-го — один з кращих творів української прози, роман „Гомоніла Україна”.
„Повістю минулих літ” Петра Панча став роман „На калиновім мості”. Цей твір відзначений Шевченківською премією.
Творчість для хлоп'ят та дівчаток — окрема сторінка в доробку письменника. Ще 1922 року він написав невеличкий етюд „Свистуни”, а в 1924 році в журналі „Червоні квіти” з'явилося оповідання „Портрет”. У 1930-х роках Петро Панч продовжує писати для дітей і про дітей: „Малий партизан”, „Будемо літати”, „Син Таращанського полку”, а також „Гиля, гуси”, „Вовчий хвіст”, „Будемо літати” (1935). Пізніше — „Гарні хлопці” (1959), „Для вас і про вас” (1965) тощо.
Невтомно працював, писав, підтримував літературний розвій у лавах Спілки письменників. Збірка статей та етюдів-спогадів „Відлітають журавлі” стала останньою. Нею письменник попрощався зі своїм читачем. 1973-й поставив у творчості Петра Панча крапку.
Помер Петро Панч 1 грудня 1978 року в місті Києві. Його творчість — приклад мистецької послідовності, великої совісності, дотримання неухильних вимог правди за різних обставин.
Немає коментарів:
Дописати коментар