До 25-річчя виведення радянських військ із Афганістану
Були ми там,
куди нас кликав час
Минають дні, ідуть роки
Життя листки перегортає,
А біль Афгану – на віки
В
душі чомусь не замовкає.
Це було з нами…
Досі 150
тисячам українців сниться та війна, яка тривала з грудня 1979 до лютого 1989
року.
За цей час військову службу на території
Афганістану пройшли 620 тисяч радянських громадян. За офіційними даними,
людські втрати радянської сторони становили 15 тисяч осіб, число поранених –
майже 54 тисячі. Матері не дочекались з тієї війни синів, жінки – чоловіків.
Як все почалось і навіщо – про це згадували
хлопці групи 2-4 ЦПТО, які завітали до бібліотеки на годину-подорож пам’яті «Були ми там, куди нас кликав час». Про ту війну розповідала
бібліотекар Шепеля Л.І., а потім хлопці разом з класним керівником Ніжнік О.С.
та майстром Марченко М.Т. переглянули в режимі он-лайн документальний фільм про
афганську війну. Дивились зі сльозами на очах, бо цим юнакам , що були в
бібліотеці зараз стільки років, скільки було нашим хлопцям в той час. Вони
загинули, ще не побачивши життя, не встигши закохатись чи мати дітей.
З них 13 – були з Охтирки. Всі присутні в
залі бібліотеки пом’янули загиблих та запалили скорботну свічку,
прочитавши вірш «Горит свеча» поета Ігоря Печеного.
В цей день
багато звучало віршів про Афган і всі вони сприймалися зі сльозами на очах.
Поставте скибку хліба на стакан
І голови схиліть в скорботі вічній
За тих, кого убив
Афганістан,
Чиї він душі
зранив і скалічив.
О, Україно! Ніжно
пригорни
Усіх живих своїх синів, як мати,
Щоб ми уже не бачили війни,
Не чули щоб ніколи
звук гармати.
Немає коментарів:
Дописати коментар