"Той чорний квітень не забути нам..."

   Минули 30 років, а подія, що сталася в Чорнобилі 26 квітня 1986 року залишилася чорною плямою на нашій блакитній планеті. Чорнобиль. Це слово відоме по всьому світу. Та асоціюється воно не з цілющим полином українських земель, а з аварією на Чорнобильській АЕС, яка стала трагедією не тільки для України, а й для всього людства.
   30 років - мить в історії людства, не дуже великий термін. Та за ці роки українці стрімко прозріли, подорослішали, ми стали жорстокіші й вимогливіші і до самих себе, і до тих, хто приймає відповідальні рішення, до тих, у чиїх руках людське існування і доля природи. Бо надто вже високу ціну довелося і ще доведеться сплатити за Чорнобиль.
   Спалах над Чорнобильською атомною станцією сліпучим сяйвом висвітлив добро і зло, розум і дурість, щедрість і фарисейство, співчутливість і злорадство, правду і брехню, висвітлив кожного, хто там працював і хто там жив, хто був поряд з бідою в ту трагічну годину, хто віддав свою молодість, життя і здоров'я заради врятування людей і рідної землі. 
   З одним із таких людей і пройшла зустріч учнів ЦПТО профліцею в Центральній дитячій бібліотеці. Це полковник авіації у відставці Смірнов Володимир Валентинович. На час аварії на Чорнобильській АЕС - заступник начальника штабу ОБАТО авіагарнізону в м. Чугуїв Харківської області. На радіаційно-забрудненій території перебував з 15 лютого по 15 червня 1989 р. на посаді військового коменданта Чорнобильського гарнізону.
   Володимир Валентинович згадував ті часи з болем у голосі. Місто Прип'ять, у якому проживав увесь обслуговуючий персонал ЧАЕС було розташоване за два кілометри від станції. 
   Надсучасне, на той час, місто, з досить розвинутою інфраструктурою в 1986 році стояло пусткою. Після аварії на ЧАЕС усе населення міста було евакуйоване. Люди виїхали, маючи на руках лише документи, гроші й речі першої необхідності. Все інше залишилося у місті.
   Сподівалися, що евакуація буде тимчасовою, та мешканці Прип'яті і навколишніх сіл cвої оселі більше не побачать. Тимчасова евакуація відбулася раз і назавжди.
   Особливо боляче було дивитися на покинуті дитячі іграшки знаючи, що до міста більше ніхто не повернеться.
   Після аварії місто було огороджене колючим дротом у шість рядів з одним виїздом КПП і знаходилося під охороною особового складу підрозділів МВС.
   Після виступу Володимира Валентиновича учні переглянули новий фільм "Чорнобиль - наш довічний біль - як це було!"
   Учні ліцею щиро подякували Володимиру Валентиновичу за розповідь і на згадку про цю зустріч сфотографувалися з учасником ліквідації аварії на ЧАЕС.