Король насмішок

Вольтер – один з видатних діячів епохи Просвітництва. Письменник, філософ, публіцист, якого у Франції вважають національною гордістю. Справжнє його ім’я – Франсуа-Марі Аруе.

Народився майбутній письменник в 1694р. Мати його рано померла, тому вихованням сина займався батько – відомий паризький нотаріус. Він віддав хлопчика в єзуїтський коледж, де той провчився з 1704р. по 1711р.

Коли юнак закінчив цей навчальний заклад, батько прилаштував його в адвокатську контору. Але молодої людини більше приваблювала література. Першу п’єсу він написав у вісімнадцять років, а коли йому виповнилося двадцять, він здобув славу короля насмішок.

У 1717р. за одне зі своїх сатиричних віршів потрапив в Бастилію. Перебуваючи у в’язниці, закінчив ряд творів, роботу над якими почав раніше, і створив кілька віршів.

Завдяки клопотанням друзів в 1718р. вийшов на свободу. В цьому ж році на сцені з успіхом була поставлена ​​трагедія “Едіп”, яка зробила його знаменитим. Регент навіть призначив йому пенсію.

Вольтер відчуває творчий підйом. Одне за одним з’являються його твори різних жанрів. Письменник експериментує, частенько поєднуючи трагічне і комічне.

У 1726р. Вольтер знову потрапляє за грати, а потім їде в Англію. На батьківщину повертається лише через 3 роки. Під впливом вражень, отриманих в Англії, пише трактату “Філософські листи”. Надрукований він був в 1732р. У 1734р. на вимогу французького парламенту книга публічно спалюється. Автору ж доводиться ховатися в Лотарингії, а потім – в Нідерландах.

У 1745р. письменник повертається в Париж. Король дарує йому титул камергера і призначає придворним історіографом. Крім того його обирають членом Французької академії.

У 1751р. приймає запрошення Фрідріха II і їде в Берлін. У 1753 р. поселяється в Женеві. У 1758р. купує маєток Ферней, розташоване на кордоні Швейцарії і Франції. Там він прожив майже до самої старості і написав філософські повісті “Кандид, або Оптимізм” і “Простак”, а також багато інших творів. Його маєток перетворилося на своєрідне місце паломництва прогресивної інтелігенції.

Серед найвідоміших філософських робіт Вольтера – «Проблеми Енциклопедії». Він написав 28 трагедій. Наприклад, «Едіп», «Цезар», «Магомет», «Семіраміда», «Танкред». Серед інших відомих творів Вольтера – «Задіг або доля», «Кандид», «Орлеанська діва».

Останні дні Вольтера були наповнені фізичним болем – він помирав від раку. Помер Вольтер в Парижі в 30 травня 1778 р.

Вільні творять майбутнє

В Україні 21 листопада відзначають День Гідності та Свободи. Його встановлено згідно з Указом Президента від 13 листопада 2014 року на честь початку цього дня двох знаменних і доленосних подій у новітній українській історії: Помаранчевої революції 2004 року та Революції Гідності 2013 року.

День Гідності та Свободи став своєрідним наступником свята Дня Свободи, що відзначався на честь Помаранчевої революції з 2005 по 2011 роки 22 листопада, але був скасований.

Саме 21 листопада 2013 року відбулись перші протестні акції української громадськості у відповідь на рішення тодішньої влади щодо припинення курсу на євроінтеграцію та скасування процесу підготовки до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом.

Та на відміну від подій Помаранчевої революції, цього разу обстоювання гідності та свободи коштувало багатьох життів українських патріотів - 106 людей були вбиті і понад 2 тис. поранені. А навесні 2014 року розпочалася військова агресія Росії, яка супроводжувалася окупацією Криму та окремих територій Донецької та Луганської областей.

Предстоятель Православної церкви України митрополит Епіфаній з нагоди Дня Гідності та Свободи зазначив, що Революція Гідності підтвердила європейську самоідентичність нашої країни, непоборне прагнення українського народу до честі та справедливості, незламність духу та здатність протистояти тим, хто вважає себе вправі зазіхати на нашу свободу.

"21 листопада – водночас урочиста і болісна для українського народу дата.

Урочиста – адже це день початку Революції Гідності, революції, яка підтвердила європейську самоідентичність нашої країни, непоборне прагнення українського народу до честі та справедливості, незламність духу та здатність протистояти тим, хто вважає себе вправі зазіхати на нашу свободу.

Болісна – адже, на жаль, ми переконалися тоді і продовжуємо переконуватися зараз, щоденно отримуючи звістки з фронту: захищати те, що ми любимо, те, у що ми віримо, обороняти свої цінності, ідеали та власну державу доводиться дорогою ціною", - зауважив Епіфаній.

"Бунтівний князь"

Дмитро́ Олексі́йович Мі́щенко народився 18 листопада 1921 р. в селянській родині. Дитинство і юність минули в с. Степанівка Перша, тепер Приазовського району Запорізької області. По закінченні середньої школи в 1941 р. був зарахований студентом Дніпропетровського університету, та замість навчання у вищому навчальному закладі змушений був іти на лави захисників Вітчизни. Після короткострокового навчання в Краснодарському мінометному училищі відбув на фронт. Як командир батареї польової артилерії брав участь у боях на Південному, Сталінградському, Південно-Західному, Першому, Другому та Четвертому українських фронтах, у штурмі Берліна і звільненні Праги. З 1946-го по 1951 р. навчався на філологічному факультеті Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка, а з 1951-го по 1954 р. — в аспірантурі того ж університету. Кандидат філологічних наук.

Був на видавничий роботі, зокрема 1956–1961 — заступником головного редактора Держлітвидаву України, 1964–1973 — головним редактором видавництва «Радянський письменник» (з 1991 — «Український письменник»).

Перші друковані твори Дмитра Міщенка побачили світ у 1949 р., а перша збірка оповідань «Сини моря» — у 1955-му. В 1957 р. письменник публікує монографію «Розвиток реалізму у творчості Михайла Коцюбинського», а в 1959-му — історичний роман «Сіверяни». Критика прихильно відгукнулася про збірку оповідань «Сини моря», та ще прихильніше — про роман «Сіверяни». Це спонукало й надалі працювати в художньому освоєнні історичного минулого, але обставини не посприяли здійсненню тих намірів. Орієнтація тодішньої літературної громадськості на сучасність і тільки на сучасність не могла не позначитись на подальших творчих пошуках письменника. Якийсь час Дмитро Міщенко працює в жанрі оповідання (збірки «Весняна повінь», «Батьківська лінія», «Доля поета», «Очі дівочі», «Шибеники»). Лише згодом у його доробку з’являються ширші полотна — повісті «Ніна Сагайдак», «У морі затишку немає», «Особисто відповідальний», «Віра, надія, любов», «Друге заміжжя». Наявінсть цензури, партійний нагляд за діяльністю творців художніх цінностей сковували ініціативу, багатьох змушували задовольнятися темою війни, ялозити в різних варіантах теми праці. Дмитро Міщенко не розмінюється на давно і всім відоме, по-своєму ставиться до вимог системи й уміло вишукує в буднях сучасності важливі проблеми суспільного життя. У 1963 р. у книжкових крамницях з’являється роман «Чому не сходяться дороги», у 1967 р. — «Вітри приносять грозу». У кожному з цих творів своєрідно відтворено ту пагубу в суспільному житті людей, про яку серед літературної громадськості піде доволі жвава розмова лише через багато років, — мається на увазі пагуба бездуховністі. Тоді ж публікується на сторінках журналу «Вітчизна» і повість «Батальйон необмундированих», яка набула серед громадськості широкого розголосу, а пізніше саме ця повість і роман «Хліб наш насущний» (про голодомор 1932-33 рр.) стали вирішальними, коли йшлося про відзначення творчого доробку Дмитра Міщенка Державною премією України ім. Т. Г. Шевченка. Не залишилися поза увагою як громадськості, так і читачів і романи «Найвищий закон», «Честь роду», в яких голосно промовляло торжество людського і людяного в умовах війни, перших повоєнних літ. Полемічні пристрасті в роки перебудови, в тому числі і в галузі літератури, мистецтва, не змогли залишити байдужими і Дмитра Міщенка, в усякому разі, саме у 80-х роках він знову повертається до художнього освоєння історичного минулого свого народу. У 1983–1987 рр. виходить у світ його знакова трилогія — романи «Синьоока Тивер», «Лихі літа ойкумени», «Розплата», у 1990-му — «Полювання на жар-птицю», у 1993-му — «Бунтівний князь», у 1997-му — «Згубні вітри над оазою» (журнальний варіант — між Сціллою і Харибдою”), «Не полишу тебе самотньою», в журналах «Криниця», «Київ», «Дніпро», «Вітчизна» друкуються повісті «Sic volo ceasar», «Відлуння Лисої гори», історичні повісті «Останній подвиг невольника», «Дике поле», роман «І станеш ти шукать її сліди». Нині письменник часто виступає у пресі з публіцистичними статтями, друкує оповідання, повісті на злободенні теми із життя людей незалежної України.

Окремі твори Міщенка перекладено російською, болгарською, словацькою та англійською мовами.

За збірки «Полювання на жар-птицю» (1990) та «Особисто відповідальний» (1991) удостоєний Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка (1993). Лауреат премії ім. О.Фадєєва, за роман «Вітри приносять грозу» відзначений медаллю А.Макаренка.

Помер 4 квітня 2016 року.

Твоє тіло належить тільки Тобі

Сьогодні, 18 листопада, — Європейський день захисту дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства — найтяжчих злочинів щодо найнезахищеніших.

Завдання дня — порушити табуйовану тему, сприяти відкритій дискусії та обізнаності громадськості про ці злочини, а також пошук шляхів для запобігання ганебному явищу.

Конвенція Ради Європи про захист дітей від сексуального насильства та сексуальної експлуатації (СЕТS № 201) прийнята в жовтні 2007 року на острові Лансароте (Іспанія). Підписання Лансаротської конвенції зобов’язує держави затвердити конкретне законодавство, спрямоване на криміналізацію всіх видів сексуальних дій щодо дітей (розбещення, проституція, порнографія, домагання, схиляння до сексуальних злочинів), притягувати винних до відповідальності, захищати юних жертв. Україна ратифікувала конвенцію у 2012 році.

На жаль, ситуація із сексуальним насильством щодо дітей має місце у всіх країнах. І кількість потерпілих установити надзвичайно складно. За експертними оцінками, про 90% злочинів не повідомляють до поліції. Якщо жертва й наважується розповісти, то справи рідко доходять до суду. Особливо діти бояться, коли агресор — родич. У 70—85% випадків кривдник — знайома людина...

За переконанням Ради Європи, для запобігання насильству вкрай важливо відкрито обговорювати проблему з батьками й дітьми, проводити відповідне навчання фахівців.

Коли палали шини і серця...

День гідності і свободи - свято, яке заснували в 2014 році за указом П. Порошенка. Його прийнято відзначати щорічно 21 листопада. Встановлено його на честь Помаранчевої революції 2004 року і Революції Гідності 2013 року.

Свято стало наступником Дня свободи, яке відзначалося 22 листопада в честь Помаранчевої революції та було скасоване В. Януковичем. Днем свята обране 21 листопада - дата одразу двох визначних для України подій: президентських виборів 2004 року, які стали початком Помаранчевої революції, та початку Євромайдану.

До уваги користувачів в бібліотеці представлено книжкову виставку "Коли палали шини і серця...". На якій представлено літературу, що розкриває подробиці тих подій.