Не втрачай надію!

Міжнародний день людей з обмеженими фізичними можливостями відзначається щорічно 3 грудня.

Відзначення цієї дати мобілізує підтримку громадськості для розв'язання найважливіших питань, що стосуються соціальної інтеграції людей з обмеженими фізичними можливостями, сприяє підвищенню обізнаності про проблеми інвалідності й привертає увагу до переваг інклюзивного суспільства, доступного для всіх.

Міжнародний день людей з інвалідністю був проголошений у 1992 році Генеральною Асамблеєю ООН (резолюція 47/3).

Історія його виникнення починалася у 80-х роках ХХ сторіччя, коли Організація Об’єднаних Націй оголосила 1983-1992 роки десятиліттям людей з інвалідністю. У цей період проводилися роботи з метою розробки заходів, спрямованих на поліпшення становища людей з інвалідністю і забезпечення рівних можливостей у суспільстві.

Законом України від 16 грудня 2009 року № 1767-VI нашою державою було ратифіковано Конвенцію про права осіб з інвалідністю і Факультативного протоколу до неї.

З метою забезпечення належних умов для реалізації соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод особами з інвалідністю, впровадження кращого світового досвіду у цій сфері, недопущення дискримінації, а також виконання зобов'язань, взятих Україною за Конвенцією про права інвалідів, Указом Президента України від 03 грудня 2015 року № 678/2015 «Про активізацію роботи щодо забезпечення прав людей з інвалідністю» також закріплено відзначення Міжнародного дня людей з інвалідністю в Україні щорічно 3 грудня.

Цей день є нагадуванням про необхідність виявляти турботи і милосердя до людей з особливими потребами. У світі налічується понад мільярд людей з інвалідністю.

Міжнародний день людей з інвалідністю – день підсумовування зробленого для цієї категорії громадян, аналізу фактичного становища людей з особливими потребами в суспільстві і визначення планів щодо поліпшення їх життєвого рівня. Цей день акцентує увагу суспільства на перевагах, які воно отримує від участі людей з інвалідністю у політичному, соціальному, економічному і культурному житті.

Інвалідність не є перепоною до повноцінного життя, це не вирок й не покарання. Люди з інвалідністю є повноправними членами суспільства, які потребують трішечки більше уваги та піклування, створення відповідних умов.

Відзначення цієї дати – це привід задуматись над проблемами, з якими щоденно стикаються люди з інвалідністю, посилити увагу до захисту їх гідності, прав і благополуччя.

Людина не товар!

Щороку 2 грудня за рішенням Генеральної Асамблеї ООН відзначається Міжнародний день боротьби за скасування рабства. Саме цього дня 1949 року на 4-й сесії ГА ООН було прийнято Конвенцію про боротьбу з торгівлею людьми і з експлуатацією проституції третіми особами. В України документ набрав чинності 15 лютого 1955 року.

Зараз, в наш високотехнологічний і цивілізований вік, рабство здається чимось давно забутим, яке давно пішло в далеке середньовічне минуле. Але, на жаль, це не так. І тепер, досі процвітає у світі торгівля людьми. Дослідниками виносяться чіткі критерії щодо визначення категорії рабського стану людини по відношенню до навколишнього соціуму. Це і люди, які були загнані в тому числі і в сексуальне рабство. У категорію рабів входять ті, хто працює з примусу, за борги або проти своєї волі. До рабів, на жаль (і це реалії сучасного світу!), відносяться і ті, хто народився в неволі. Все це і багато інших форм рабства порушують права людини, принижують її людську гідність і суперечать законам цивілізованого світу.

Торгівля людьми – це форма сучасного рабства та порушення прав людини, яка не втрачає актуальності у ХХІ ст. для жодної країни світу, включаючи Україну. Експлуататори отримують прибуток через контроль та експлуатацію інших людей. Ця проблема може торкнутися кожного, незалежно від віку, статі, освіти чи соціального статусу. Щорічно близько 600 – 800 тисяч осіб у світі продають за кордон з метою експлуатації. Експлуатація може відбуватись як всередині країни так і поза її межами, а вербувальниками найчастіше є знайомі люди – ті, яким довіряють. Торгівля людьми може відбуватись у різних формах.

Процеси скасування рабства без широкого міжнародного розголосу, схоже, мають тенденцію повертатися назад. Ця тема не повинна залишатися без уваги і Міжнародний день боротьби за скасування рабства - хороший привід провести об’єктивну самооцінку нинішнього стану людства.

Повінь людських почуттів

Платон Воронько народився 18 листопада 1913 року в селі Чернеччина поблизу Охтирки. Його батько був ковалем, дід - кобзарем. З 10-річного віку хлопчик виховувався в Охтирському дітбудинку, де і закінчив школу-семирічку. У 1932 році закінчив автотехнікум і навесні того ж року за путівкою поїхав у Таджикистан на будівництво Вахшское будівництво. Там же почав писати свої перші вірші. У 1938-1941 роках навчався у Московському літературному інституті імені М. Горького.

Добровольцем пішов на радянсько-фінляндську війну 1939-1940 років. Був бійцем лижного батальйону, командував групою, що діяла у ворожому тилу. У роки Другої світової війни воював у винищувальному батальйоні, потім з травня 1943 року - в партизанському з'єднанні С. А. Ковпака. Командував групою мінерів-підривників, потім Олевським партизанським загоном. Брав участь в Карпатському рейді. Взимку 1944 року він був важко поранений; на санях через лінію фронту його доставили в Київ.

У 1945-1946 роках працював у редакції журналу «Дніпро». Брав участь у роботі Всесвітньої конференції демократичної молоді у Лондоні. У 1950 році П. Н. Воронько обраний депутатом Київської міської Ради депутатів трудящих. Депутат ВР УРСР 10-11 скликань.

Перу Платона Воронька належать книги «Партизанський генерал Руднєв» (1946), «Добрий ранок» (1950), «Славен мир» (1950), «Любі друзі» (1959), «В ім'я волі твоєї» (1974), «Бистрина» (1983) і ін

Вірші Воронько присвячені партизанам, молоді, боротьбі за мир, дружбу народів. Їм притаманні життєстверджуючі інтонації, яскравий національний колорит. Багато з них стали масовими піснями.

Поет писав також вірші для дітей. Він є автором понад 30 збірок віршів і поем та великої кількості книжок і книжечок для дітей. Серед творів, написаних ним для дітей, є вірші, балади, казки і фантастичні поеми як героїчного, так і побутового характеру. Ці твори багатопланові жанрово і тематично, розраховані на сприймання малят та школярів. У них насамперед впадають в око невимушеність авторської розповіді чи розмови з дітьми.

Він тонко відчуває гумор народної примовки, приказки, приповідки, охоче і з великим тактом використовує веселий, влучний жарт. Близький до народної поетичної творчості засіб ми знаходимо в багатьох віршах Воронька, як, наприклад, «Про бичка», «Пиріг», «Обновки», «Не хвались».

Серед дитячих творів П. Воронька особливе місце займає драматизована поема «Казка про Чугайстра» – це один з найкращих і найдовершеніших творів такого жанру. Твір приваблює читача чарівністю поетичних картин, в яких тонко поєднується казкове, фантастичне з реальним. Це високопатріотичний твір.

Дитячі вірші автора містять значний виховний потенціал.

Провідна тема творчості П. Воронька — праця. Кілька десятиліть ходить по країні Дитинства хлопчик Помагай — роботящий, чесний, завжди готовий прийти на допомогу. Враховуючи здатність дитини до наслідування, її бажання бути кращою.

П. Н. Воронько помер 10 серпня 1988 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі.

П. Воронько залишив свій яскравий слід в українській поезії. Своєю творчістю він вплинув на багатьох українських митців, зокрема на В. Симоненка, Д. Павличка та ін.

Платон Воронько — «поет-пісняр» (за словами М. Рильсько­го). Кілька десятків його віршів покладено на музику, деякі і них стали популярними піснями.

«Я не знаю, чи читатимуть те, що я написав для дорослих, а діти читатимуть довго…» – був переконаний Платон Воронько. Так, його вірші стали улюбленими для багатьох поколінь юних читачів, вони живуть між людей, звучать на дитячих святах, вивчаються в школі, його книжки для малят виходили мільйонними накладами.

Від Революції гідності до Країни гідності

1 грудня 2013 року у Києві відбувся один із найвелелюдніших мітингів Революції Гідності, що дав поштовх подальшому загостренню протистояння між українцями і владою. Жорстоке побиття студентів, здійснене спецпідрозділом «Беркут» на Майдані Незалежності за вказівкою вищого керівництва держави вночі 30 листопада, обурило громадськість. Першого дня зими громада зібралася на Всеукраїнське віче. О 12:00 колона мітингувальників рушила з Михайлівської площі вулицею Володимирською до парку Шевченка. Далі маршрут пролягав Хрещатиком, повз Бессарабську площу і закінчився на Майдані Незалежності. Це була хода колосальних розмірів: її початок був на Майдані, а кінець – у парку Шевченка. За різними даними, того дня у Києві мітингували близько півмільйона осіб. Цього ж дня мітингувальники зайняли будівлю КМДА і Будинок профспілок. Поки на сцені Майдану Незалежності виступали політики, дехто з учасників акції намагалася штурмувати Адміністрацію президента. «Беркут» відбив штурм, а потім почав переслідувати нападників. Силовики діяли з максимальною жорстокістю, б’ючи всіх, хто траплявся їм на шляху. Таким чином, крім учасників протесту постраждало близько 40 журналістів, у тому числі й іноземних видань. Акції протесту 1 грудня 2013 року відбулись також у багатьох інших містах країни: Львові, Луцьку, Тернополі, Чернівцях, Рівному, Харкові, Дніпропетровську, Хмельницькому, Одесі, Вінниці, Ужгороді, Кіровограді, Донецьку, Луганську, Житомирі.

Не дай СНІДу шанс

1 грудня уся світова спільнота відзначає Всесвітній день боротьби зі СНІДом. Цього дня людство згадує про те, яку серйозну загрозу для життя несе ця глобальна проблема.

Цей день з’явився в календарі трохи більше, ніж чверть століття тому – в 1988 році. Всесвітній день боротьби зі СНІДом – це ще одна нагода привернути увагу суспільства до проблем ВІЛ-інфікованих, замислитись над тим, як запобігти поширенню хвороби та згадати про важливість вчасної діагностики ВІЛ-СНІД.

Уперше захворювання на СНІД (синдром набутого імунного дефіциту) було виявлено в 1980 році в Нью-Йорку і Каліфорнії серед гомосексуалістів і наркоманів, що використовують внутрішньовенне введення наркотиків. За декілька років поширення СНІДу набуло характеру всесвітньої епідемії, що охопила населення практично усіх країн. До 1996 року у світі нараховувалося вже більше ніж 21 мільйон інфікованих.

У 1988 році серйозно стурбованими урядами була організована зустріч міністрів охорони здоров’я найбільших країн світу. На ній уперше привселюдно пролунав заклик до соціальної терпимості та розширення обміну інформацією щодо ВІЛ-інфікованих. Тоді також було вирішено оголосити 1 грудня Міжнародним днем боротьби зі СНІДом.

За оцінками ЮНЕЙДС, 35,7 мільйона осіб у віці від 15 до 49 років інфіковані ВІЛ, з них 26 мільйонів – працюючі люди.

У листопаді 2013 року Кабінет міністрів України затвердив Національну програму протидії ВІЛ/СНІДу в Україні на 2014-2018 роки. Завдання нової Загальнодержавної програми полягає в посиленні найбільш ефективних заходів і напрацювань попередньої п’ятирічної програми з урахуванням провідного міжнародного досвіду та експертних рекомендацій Організації об’єднаних націй.

Заходи, що традиційно проводяться в цей день, традиційно відбуваються із символом – Червоною стрічкою. Її вигадав художник Франк Мур. У 1991 році цей символ був використаний вперше. Тепер кожен, хто надягає Червону стрічку 1 грудня, висловлює свою надію на майбутнє без СНІДу.

Для користувачів в бібліотеці представлено:

Книжкову поличку "СНІД - знак біди"

Виставку - засторогу " У майбутнє без СНІДу"

Віртуальну книжкову виставку "Не дай СНІДу шанс"

Всесвітній день боротьби зі СНІДом – це важлива нагода для підняття поінформованості молоді, широких верств населення про проблеми ВІЛ/СНІДу, проблеми людей, які живуть з ВІЛ/СНІДом, звільнення від наркотичної та алкогольної залежності.

Сьогодні ВІЛ – це не вирок. Люди з вірусом імунодефіциту можуть жити звичайним життям, народжувати дітей, працювати, подорожувати тощо. Достатньо вчасно вживати ліки. Якщо ВІЛ-інфекція діагностується вчасно, відразу розпочинається АРТ і надається необхідне лікування пацієнту, а відтак людині гарантується якісне та повноцінне життя.