Конкурс юних літераторів

   По добрій традиції в нашому місті пройшов черговий конкурс юних літераторів. Того дня вітали гостей та переможців міського конкурсу юних літераторів, що щорічно проводиться відділом молоді та спорту міської ради. Цього року зустріч ювілейна – десята, і основною метою цьогорічного конкурсу є збереження національної пам’яті, розвиток історичної свідомості молодого покоління, вшанування 110-ї річниці від дня народження нашого земляка, письменника, громадського діяча – Івана Павловича Багряного (1906 – 1963).

   Конкурс у цьому році проводився у чотирьох номінаціях:

-         Поезія

-         Проза

-         Сатира

-         Твір-роздум за творами І. П. Багряного

та за трьома віковими категоріями:

-         1 (молодша категорія) – учні 1 – 4 кл.

-         2 (середня категорія) – учні 5- 8 кл.

-         3 (старша категорія) – учні 9 – 11 кл. та ДНЗ «Охтирський центр ПТО».

   Дуже приємно, що кожного року додаються нові учасники, і це свідчить, що наше підростаюче покоління не залишається осторонь життя в місті та країні.

   Члени журі - це люди, які дуже уважно читали твори, оцінювали кожну роботу, обговорювали і знаходили одне, єдино правильне рішення і визначали переможців:

- Шишкова Галина Григорівна – голова журі.

- Долганова Світлана Михайлівна – заступник голови журі.

- Акіменко Тетяна Іванівна – місцева поетеса.

- Бакуліна Валерія Михайлівна – журналіст.

- Дудченко Анатолій Григорович – місцевий поет.

- Косарєва Ольга Іванівна – член правління громадської ради.

- Кузнєцова Інна Миколаївна – методист з виховної роботи віділу освіти.

- Михайленко Надія Григорівна – заступник директора по роботі з дітьми ОМЦБС.

- Міщенко Людмила Володимирівна – директор Охтирського міського краєзнавчого музею.

- Протасова Ганна Вікторівна – журналіст.

   Дитячі твори були прекрасними. І, можливо, дорослі, трішечки з чимось були не згодні з юними авторами, але це їх бажання і відчуття світу. Головне те, що вони всі свої думки і мрії намагаються перенести в рядки.

   Тож побажаємо їм наснаги і творчих злетів!

Голодомор: цього забути неможливо

   День пам'яті жертв голодоморів - щорічний національний пам'ятний день в Україні, що припадає на четверту суботу листопада.
   Традиційно в цей день громадяни відвідують поминальне богослужіння і покладають символічні горщики з зерном та свічками до пам'ятників жертвам голодоморів в Україні. У церемоніальних заходах біля Меморіального знаку "Свічка пам'яті" в Києві також беруть участь перші особи держави, керівники іноземних країн, парламентів та міжнародних організацій, урядовці з різних країн, дипломати, представники релігійних конфесій, регіональні делегації, громадські і культурні діячі, свідки Великого Голоду.
   О 16.00 оголошується загальнонаціональна хвилина мовчання, після чого по всій Україні відбувається акція "Запали свічку", в рамках якої всі охочі несуть свічки до пам'ятників жертвам. В акції також можна взяти участь, запаливши свічку в своєму вікні.
   До Дня пам'яті жертв голодоморів бібліотекар читацької зали Шепеля Л.І. провела в ЗОШ№4 для учнів 10 класу годину памяті "Голодомор: цього забути неможливо".

   Також годину пам'яті "Голодомор: цього забути неможливо" було проведено для учнів нашого ліцею. Цікавою для них була і книжкова виставка-панорама під цією ж назвою. 

   Під час години пам'яті була проведена презентація роману сучасної української письменниці Світлани Талан "Розколоте небо". 

   Світлана Талан - неодноразова лауреатка всеукраїнського конкурсу "Коронація слова" та володар відзнаки фонду О. Пінчук АНТИ-СНІД "За найкращий роман на гостросоціальну тематику". 2012 року за версією журналу "Фокус" авторка була визнана однією з найуспішніших українських письменників. Герої її романів - сильні особистості, які навіть у найскладніших життєвих ситуаціях не втрачають людське обличчя.

   У романі "Розколоте небо" - та Луганщина, яку цілеспрямовано знищували найсташнішим із усіх можливих способом: виморюванням голодом.
   Невеличке село Підкопаївка перетворилось на філію пекла, що нею, як ми вже добре знаємо, у той час стала більша частина України. 

   Родина Чорножукових завжди вміла добре працювати. Але плоди цієї праці зібрала колективізація - усе нажите треба було віддати. Що далі, то дужче. За короткий час щедрі й добрі люди перетворилися на примари. Чому голодна смерть спустошила українське село, де були родючі землі та плодючі сади? Варя Чорножукова, мабуть, уже й не намагалася це осягнути. Потрібно було рятувати дітей. За всяку ціну рятувати дітей...
   Це саме та історія, яку неможливо читати без брому. І саме та, яку неможливо читати, яку мусить читати кожен українець. Хай кажуть: невчасно, досить жалів і трагедій, давайте про світле й оптимістичне... Але це те, що не можна забувати. Те, що не можна конденсувати до одного рядка в підручнику історії. Те, що докорінно змінило всіх нас... Відгомони голоду є в кожному з нас, у кожному нащадкові тих, хто вижив.

День Гідності та Свободи

   21 листопада вся Україна відзначає День гідності та Свободи, день, в який вшановується громадянська мужність учасників подій Помаранчевої революції та Революції Гідності у відстоюванні прав людини та європейського майбутнього України, їх відданість ідеалам свободи, справедливості, утвердженню в державі демократичних цінностей.

   Для учнів ЗОШ№4 були проведені бесіда "І ринули у небо сотнею святою боронити звідти нас від ворогів" (9 кл.) і урок громадянської свідомості "Майдан. Шлях до свободи" (10 кл.), представлена прес-інформація "Ми знаєм про трагедію не з книжки, її ми бачили в реальному житті".

Осінь ходить по планеті

   Найяскравіша пора року, вона викликає захоплення, радість і сум одночасно. Скільки радості приносить її краса! Це прекрасна пора з тихими дощами та бабиним літом, золотим листям і щедрими дарами саду й городу. Скільки дарунків і різних щедрот! 
   Найчарівнішій і найщедрішій порі року присвячена виставка-інсталяція "Ходить осінь по планеті". Тут справжній овочевий калейдоскоп - це все дарунки щедрої осені та її братів-місяців. 
   Золота осінь принесла червонощокі яблука, медові грушки, солодкий виноград, смвчні кавуни й дині. Працьовитими руками були зібрані буряки, морква, цибуля, картопля, квасоля, листата капуста. Пишається соняшник своїми зернятками, золотом виграє кукурудза, гордо красується гарбуз! 
   Гімном осені і її щедрим подарункам, вдячністю роботящим рукам, що це все виростили і зібрали, промовляють до всіх спостерігаючих дари господині осені.
   І дорослі й діти люблять тебе, осінь!  

І на тих рушниках доля краю мойого

Під такою назвою 11 серпня 2016 року в читацькій залі ЦДБ відкрилася етнографічна виставка дипломних робіт студентів-випускників Сумського  державного педагогічного університету ім. А.Макаренка. В своїх роботах, виконаних під керівництвом  заслуженого майстра народної творчості, члена Національної спілки майстрів народної творчості Гулей Ольги Володимирівни, студенти намагалися відродити старовинні народні традиції, зокрема – вибійку. Вибійка,вибиванка, мальованка, друкованиця, димка – так називали в Україні тканини з візерунками, який наносили на них узорно різьбленою і змащеною фарбою дошкою. Вибійка  передувала  вишивці, заміняла її. Вибійкові рушники можуть стати  окрасою будь-якого інтер’єру, принести в нього цікавий акцент,зробити його неповторним, Усе це природнє, гармонійне, автентичне, від нього віє  позитивною енергетикою. Можемо ствердити, що ручна народна вибійка – унікальне явище в українському народному мистецтві.

Вибійка існувала з давніх-давен в Україні. У Райковецькому районі Житомирщини археологи знайшли камяний штамп-печатку з ХІ-ХІІ ст., яким вибивали орнамент. Відомо, що у Київський Русі славилися своїми роботами майстри-вибійники Києва, Чернігова, Полтави та інших міст.

 Для робіт використовували лляне та конопляне домашнє ткання, рідше - бавовняні або шовкові тканини фабричного виготовлення. Полотна підбирали гладенького рівномірного ткання, поливали водою, викачували їх "рублем" або "скляним "галом".
Давні дошки були невеликі, з одним мотивом. Згодом почали вирізьблювати на ширших. Бували дошки завширшки як полотно та квадратні для вибивання узорів на хустинах.
Фарби для вибійок виготовляли переважно з природних барвників.

 Найпоширеніші техніки ручного виготовлення вибійкових тканин - зверхнє і кубове вибивання.
Зверхнє вибивання - фарби розтирали на олії з насіння льону чи конопель. Олію довго виварювали, щоб орнаменти відбитки на полотні були чисті, без затіку. Приготовлену фарбу наносили на різьблену дошку, розтирали по всій площині та притискали до туго натягнутої тканини. Вибите полотно розвішували для просушування.

Щоб створити вибійку дво- чи триколірну, використовували для кожного кольору окремі дошки. Спочатку відбивали на полотні один колір, просушували, а потім по черзі інші

Найбільша в Україні колекція вибійкових рушників знаходиться в Полтавських художньому та краєзнавчому музеях.